“Розпущено на волокно”
Розпущено на волокно
заткану в луки синю річку;
і розплелась у небі знов
від літака срібляста стрічка.
Віск талий руку обігрів,
розлившись по долоні,
і стверднув золотий горіх
на щедрім многосонні.
На гілці ніжність запеклась
на краплю соковиту,
немов роса, ввібрався час
в шорстку гранітну плиту.
Вже й стежку стоптано до тла
ногами басовито,
і впала в патолоч зела
луна із-під копита.
В розкритих в захваті очах
відбито обшир світу,
і радісно слова звучать,
що сонцю вік горіти.
***
