“Рядами горіли жертовні огні”
Рядами горіли жертовні огні,
і тіло моє поміж ними хиталось:
я вищим життям проживав уві сні,
де слів не було — тільки рухи читались…
У рухах двоївся, аж одяг тріщав,
немов непотрібні сповитки, —
я душу свою на вогні очищав,
лушпиння відвіював швидко…
І корчилась в танці розпалена плоть,
і біль пропікав, наче жевріла тріска.
Випалював пам’ять минулу Господь,
і рухом швидким розгоралася кістка…
Зостався від одягу попелу рій,
так ніби з тих клаптів зібралися шити
сорочку печалі, щоб я зміг у ній
натхненність душі зрозуміти.
Щоб муки чужі я спромігся сприймать,
щоб зір обернув свій на вічне…
Жарини у жменях — руки горять…
І сон мій трива опівнічний…
***
