Сам бажав! 6#81
Так, що не описати словами, було мило взлетіти мені на хвилину,
відірватись від чорної, грязної, вицвітшої землі, своїми брудними ногами.
І я впевнений, як би не відводив погляд
запропонують напитися - губами прилину.
Надалі я ж так і продовжую не спати, самотніми, холодними, своїми ночами,
Моєї музи немає зі мною, і їй легше без мене, в очевидь, не сумую…
Сам бажав, щоб як краще, розумів все з початку, добровільно натякав на вихід.
І вона взяла і вийшла. Закрила двері. Тепер от себе не вгамую.
Чи я заслуговував на ці пару хвилин, чи взагалі мені літати слід?
Я ж взагалі боюсь висоти, та ніколи раніше вірші не писав.
Ніколи гірких сліз своїх не пускав, у інших людей на очах,
А тепер, про це кажу в рядках, та купив нещодавно квиток в небеса -
Буду сам летіти кудись, розливатись сльозами відображенням в чужих обличчях.
