самосуд
І самосуду бути впору, коли біжиш ти вниз з гори.
Не розуміючи нічого, тікаючи від близькості біди.
Коли думки вже не належать і не цетруються в тобі.
Коли від болю тільки втома та лячний запах пустоти.
І не жевріє існування, яке приречене на смерть.
Так й квіти, що уже зів‘яли ніколи не подивляться уверх.
Ти можеш плакати, кричати — це буде йде з середини тебе.
Бо лиш тобі заповідати, яким ти будеш бачите усе.
