САМОТНІЙ САД
Спіють ягоди рясні у саду близ хати,
Стиглі яблука в траві нікому збирати.
Зажурився старий сад, зіллям заростає,
Тяжке гілля похилилось й до землі звисає.
Під грушею стіл дубовий, нема скатертини,
Мокре листя поналіпло та пух тополиний.
Не лунають вже пісні, не сміються діти,
Стоять мальви в бур"яні, похилились квіти.
А було ж минулим літом тут життя щасливе,
Смачно пахли пироги із вишні та сливи.
І сусідів хазяї щедро пригощали,
Ну а дітлахи по саду босоніж гасали.
Тихо й сумно у саду, вечір догоряє,
А садок стоїть похмурий, все він пам"ятає.
Коли ранньою весною,як останній сніг розтав,
Старий батько коло хати вікна цвяхом забивав.
Все стояло у диму, бу́хкали гармати,
Як тікала вся родина із рідної хати.
Віє смутком та журбою із хати пустої,
І немає порятунку від війни лихої.
Гуде вітер у трубі, така його вдача,
Біля вікон поросла кропива́ собача.
Хміль поплівся аж на дах стіною живою,
А стежина коло хати заросла травою.
Відцвіла пахуча липа, зацвітає вже люпин,
І нікому не спинити нещадно́го часу плин.
Так на світі повелося, що час незворотній,
Буде спогадами жити садочок самотній.
