Смерть
Тобі, напевно, все одно,
Гарячим світлом в синім небі,
Тобі, напевно, все одно,
Як у ставочку білий лебідь.
Тобі, напевно, все одно,
Рукою тягнуся до тебе,
Тобі, напевно, все одно,
І я тобі тепер не треба.
А вітер так щекоче ніс,
Я з висоти до долу гляну,
Куди мій сум мене заніс,
Лежу внизу і більш не встану.
Я думав, що зима пройде,
І коли сніг стане водою,
Мене тут дівчина знайде,
І забере мене з собою.
Це, мабуть, не останній день,
А в голові останній, наче,
Там знизу дівчина іде,
Закривши очі тихо плаче.
Нехай це був останній крок,
Нехай всередині щось мучить,
Серед сузірїв і зірок,
Амур в сердечко мені влучить.
Дорога йшла через ліси,
Мені знайомий крила зносить,
Я аромат згадав коси,
Що та дівчина знизу носить.
Я так хотів піти назад,
Але дороги вже немає,
Тільки шепоче листопад,
-Любові в світі не буває.
І лиш зійшла з трави роса,
І всі ви, забирайтесь геть,
Тільки обтесана коса,
Я знову закохався в смерть.
