Сміюсь від болю у нестямі
Сміюсь від болю у нестямі,
А почуття мої вже тьм'яні.
Їх міць минулу похитнули,
Помітять ті, хто носа ткнули
В життя чужі - і сам такий,
Важка дорога, шлях тривалий.
Яким бреде кожен бувалець,
Що мов своєї долі вихованець.
Надармо рвучко рветься в битву
Коли один він серед поля,
І беззмістовна сильна воля...
Якщо причина в тобі криється,
І поки совість не відмиється,
Тинятись буде в забутті,
Або ж тонути в марноті,
Забувши все, що знав спочатку,
І підкорятися на вигадку
Безмірно шаленого випадку,
Якого спішка прикриває
І глузд здоровий забирає!
Тому зупинку улаштуймо
І, друзі, нею не нехтуймо,
Щоб думку, що життя достойна,
В усі кутки було заслати можна
Сердечка людського, живого,
Проте такого ніжного, тривкого,
Що кров'ю зараз же обільється,
Як мить хорошенька минеться?
Чи вийде радіть утримати,
І, все ж, в скорботі не зав'яти?
Не пожалітися на море
Гірких краплин - його поборе
Лиш той, хто не занедбає основи,
Вузької, але рівної дороги,
Пізнає той Христової перемоги!
