Сонет 27
Її улюблена пора бентежить душу,
А згадка про осінній дощ кида в озноб...
Та серце битись повільніш ніяк не змушу...
Порушуючи правила промчу на STOP.
Пройду шляхом, чи ступлю на тропу пастушу,
Піду на зустріч вітру, пропливу потоп,
Я землю обійду, протну моря і сушу,
Щоби знайти її полину до зірок...
В пустелі тишу вічну піснею порушу,
Стрімкою течією стану між проток,
Я буду подихом тепла в зимову стужу,
Прошу... зроби назустріч хоч би лишень крок...
Тебе я бачив мить, та знову й знову тужу...
Надії сонце сходить... я очей не мружу.
