Сповідь
Ти прийшов до мене ще до ночі,
Ніби вітер, у хату влетів.
Зупинивсь на порозі, вдивляючись в очі.
Ти мовчав. Ти чекав і німів.
Я дивилась на тебе, вечірнього гостя:
Твої плечі упали, лицем посмутнів,
Колись таке чорне –вже сиве волосся,
О сивий мій голубе! Ти прилетів…
Чоло твоє оране зморшками –
Не час, а війна проклали дугу.
Такий молодий, а ще трошки –
І я невпізнаного щиро люблю.
І раптом кричиш і руками розмахуєш,
І муку мою зрадою звеш.
Щось доказуєш, б’єш по столі і доказуєш.
Лякаєш тим, що покинеш, підеш.
Не карай мене, на воєнних уроках
Я не зрадила, ні, не вини.
Поки ти сидів в окопах,
Я була на справжній війні.
У житті, яке склалося б в повість,
Де кожен удар смертю пече,
В мене поранили совість,
В тебе –тільки плече.
У часи, де панує лиш підлість,
І всі для всіх –повстанці,
В мене вбили гідність,
В тебе пропало три пальці.
Так, я зрадила, здалася.
Я огидна. Я мічена –йди!
Та коли я ворогу віддалася,
Я шукала твої сліди.
А ти втікав, пригнічений поразкою,
І йшов проситися до когось на нічліг.
Ти спав під охороною чиєюсь й ласкою,
Мене ж твій ворог переміг.
А потім бився ти за перемогу,
І не один боєць у землю там поліг.
Тебе минула смерть –лиш ранили у ногу.
На мене ж знов твій ворог ліг.
Я сама собі бридка підстилка.
А ти –герой. Ти сильний, я слабка.
Та бач, у мене ще струмує жилка,
А в тебе тільки відчай і журба.
Твоє життя –шалений звук гармати
І фронт, і бомби, й танки, й літаки.
Моє життя –це сльози і розплата
За неспокутувані вселюдські гріхи.
В бою літав ти переможним птахом,
Щодня ти сотні ворогів перебивав,
А я щодня боролась з своїм страхом,
Щовечора мене лише один долав.
Я думала покінчити з собою.
Втопитись в річці, щоб ніхто й не знав,
Але живилась твоєю любов’ю,
Постійно згадувала, а чи ти згадав?
Не знала, чи живий ти ще, чи мертвий,
Чекала звістки, хоч маленької, –щодня.
Я б і рада написати першій,
Та куди? Хіба до Бога в небеса.
Я чекала тебе, як Месію,
Визволителя свого, царя
І ось тепер я пред тобою млію,
А ти кажеш, що я зрадниця?
Може, й зрадниця, може, й негідна,
Але й ти – той герой, що програвши тікав.
Що ж, біда –сестра моя рідна,
А ти життя своє плекав.
Чи, живий, ти вправі судити
Всіх тих, що померли в війні?
Схаменися, тобі тільки жити
За їхні непрожиті, врізані дні.
Тепер ти герой, та якою ціною?
Мільйонною смертю таких же як ти.
Тепер ти смієш поза війною
Докоряти зрадою мені?! –Іди.
Пам’ятай! На воєнних уроках
Я не зрадила, ні, не вини.
Поки ти сидів в окопах,
Я була на справжній війні…