Сповідь
Відчиняються двері,
І заходиш в них ти.
У твоїх очах немає, —
Ні тієї краси, ні того,
Оспіваного болю,
Який наче, відчула ти.
Твої очі все кажуть за тебе.
Ти хвора, дурна та сліпа,
А посмішка твоя,
Так схожа на маску.
Але знаю, і вірю,
Що ця маска, і є — твоє обличчя.
А коли ти говориш,
Мені нудно та гидко,
Та заткнися, ти! Лярво!
Твої сльози — набридли.
Твоя доля — звичайна,
І вона не цікава.
Твої мрії — сміття,
Твоя доля — погана.
Бо в думах твоїх не вистачає чогось,
Є мотив, може і привід.
Немає лише малої деталі,
Яка у твоїй долі, ролі не грає.
Яка у звичайного люду,
Розумом зветься.
Цікавий факт.
Він і тобі, дається.
Може ти для нього не зріла,
Хоча навіть у старості,
Ти дурна дитина.
