Сповідь. 3#23
Боже, я вже ніби доросла людина, і почуття мають бути не такі контрастні.
Але ж сука, як дитина, їй богу, сміюся, і так сильно сумую напрасно.
Мені б і далі від себе втікати, а із за неї вдивляюся на риси власні.
І через неї, свою волю над собою втрачаю, через її риси властні.
Боже, я ж ніби цинічна людина, ніби мав би і далі черствим бути.
Я ж ніби всі мрії недосяжні і вечорів романтику встиг забути.
Замість цього дивлюся на зоряне небо, і так тепло спражність збагнути.
Відчуваю щось більше, бажаю краще для неї. Мовчу, але буду почутим.
Боже, я ж ніби не погана людина в першу чергу за себе не думав.
І із виборів, завжди, вибирав найгірший, бо на помилках своїх зростав.
Чи зараз я рухаюсь хибною мапою? - Раціональністю все зламав?
Тож боже, будь ласка, най мені буде гірше, але щоб від мене ніхто не страждав.
