Старість - трагедія особистості
Час невпинно плине
Хай Ейнштейн каже, що він відносний.
Час непомітно вислизає,
Залишає лише гул безголосий.
Життя йде в ногу часом,
Але Час завжди витриваліший.
Але життя вважає себе живішим.
За хвилину життя вивчило слово,
Вбило мільйони, народилося знову.
А Час витратив лише хвилину,
За ту хвилину, яку життя прожило.
Життя кероване. Кероване нами.
А час - це вічність. Вічність без тями.
У вічності хвилин незліченно.
У життя вони не розкидані під ногами.
Вічність їх ігнорує.
Життя їх ревно оберігає.
А ми, частенько, наслідуємо вічність.
Вважаємо себе високими богами,
Поки наші хвилини, он ті, що під ногами.
Поки вони в'януть і залишаються позаду.
А у нас їх насправді майже що й немає.
На фініші здивовані стоятимемо
І у вічності питатимемо:
"А де ж наша гордість?Винагорода?"
Вічність мовчки кине повільний погляд.
Відведе очі холодні
Беззвучно зникне серед далечі.
Ми сумно вглядатимемось в горизонт
Без надії, без життя.
Просто... Далеко за фронт.
Фронт тих хвилин, що боролись за життя.
За те щоб стати вічністю.
За примарні моря...
В іншому разі, море - звичайна калюжа.
А спогади - дратівлива іржа
На кайданах вашого сприйняття.
Тому Вічність із Часом зникли в точці
А життя на фініші на табличці
Пише: "Пробач...
За всі втрачені безглузді моменти.
Втрачені перед недосяжною Вічністю
За моменти вічності, яку ми завжди
Наслідуватимемо."
