Суперечка
Йди! Тебе не тримаю… Пусти мою душу,
Як гріхи відпускали у нас в давнину.
І хоч третій вже хтось все до біса порушив,
Я на себе прийму і печаль і вину.
Не прошу я ні спокою в долі, ні смерті.
А прошу справедливості тільки в однім:
Хто в коханні усе зрозуміє і стерпить,
Той живе і в минулім і в завтрашнім дні.
Нам нікуди не дітись від всього, що було,
В світлі ночі, що ніжно торкались повік.
Між тобою і мною стане слово минуле,
Пізні сльози і пам’ять кохання навік.
Я нічим і ніколи тебе не принижу,
Це не гідне заняття – кохання топтать,
І чим далі одне від одного, тим ближче
Те, від чого ти завжди хотіла втікать.
Ні, не йди – я прошу… Відпусти мою душу
Хай в житті твоїм буде завжди благодать.
Ми грозу переждемо, що тишу порушить,
Та минулого, певно, не перечекать.
