Ти колись вицвітеш, дівчинко
ти колись вицвітеш, дівчинко.
станеш бляклою, непомітною
і ніхто не побачить тоді твоїх сизих очей.
і ніхто вже не буде на тебе дивитися.
і ніхто вже не буде У тебе дивитися.
бо твій біль вже обрид.
він нікому тепер не пече.
ти колись втомишся, дівчинко.
і ця втома буде такою пропащою.
такою всесильною,такою незрячою.
що виїсть усе з-під ребер.
тебе колись виснажать всі оці хлопчики.
ці жадні на тіло, душею поношені.
від них знудить колись тебе.
і стане тобі все жахливим і змореним
натхнення зав”яне, змішається з горем
і твій сум тебе просто вб”є.
ти колись станеш мертвою, дівчинко!
без ім”я. без ідей. з смертю повінчана
і залиєш вином свою душу по вінця ти
та ляжеш у постіль чужих людей.
там до біса нікому не будеш потрібною
при житті станеш мертвою. дівчинко, рідная!
і лице твоє вкриється тінню минулих ночей.
ти колись себе більше не витерпиш, милая.
у пустих, сірих днях не витерпиш, милая.
ти сама себе на це життя засудила і
цей світ тебе не спасе.
свою душу ховаєш від всякої повені
від сонця, від вітру, емоцій оголених
щоб її вже ніхто не роздер.
ти ховаєш себе під камінням та брилами
своє серце ховаєш якими є силами
боронь боже, його хтось торкне.
ти боїшся. ти просто боїшся, дівчинко
свої рани зализуєш віршами й вічністю
й відганяєш усіх, хто у душу тобі іде.
ти боїшся когось підпустити і втратити.
знову серце укрити дірами-маками.
і боїшся, що біль не мине.
рятуй себе дівчинко.
себе рятуй
і мене.
