Ти назавжди лишишся моїм єдиним кумиром.
Ти назавжди лишишся моїм єдиним кумиром.
Навіть коли мова моя сповниться гнівом,
Навіть якщо наші відносини не закінчаться миром.
Ти завжди будеш моїм кумиром.
Я слухатиму твої пісні, як пророцтва,
Дані в старозавітні часи, що оповідають щось про каліцтва
Наших із тобою потріпаних душ.
Як би там не було, не варто за мною плакати, не туж.
Моя пам'ять буде в твоєму полоні, хочеш того чи ні.
Я палитиму спомини якнайдужче, вони - іскри в огні.
Вони - те, що тримає мене тями, що тягне мене до землі.
Вони - й те, що не дає мені впасти, завмерти в тиші глухій.
Твої очі лишаться єдиною моєю надією.
Зеленкуватим огнем вони лишаться терапією,
Яка тримає мене в тонусі гнати за мрією,
Яка змушує мене рухатись й ліпити на герб білу лілію.
Ти стала й будеш тою, хто дав мені щастя, хочеш того чи ні.
Я пам'ятатиму всі твої подвиги, кожну ноту, хоч як від того боліло б мені.
Я не забуду жодного руху м'язів на твоєму стомленому від пар лиці.
Я карбуватиму слова кохання кожного разу, як приходитимеш до мене вві сні.
Я витиратиму твої сльози, ковтаючи власні думки.
Я триматимусь коло тебе, коли підеш танцювати в шинки.
Я оберігатиму тебе й намагатимусь гамувати твій біль.
Я залишуся тим, хто чекаю тебе, незалежно від кількості кіл,
Незалежно від того скільки доведеться іще пройти,
Незалежно від того сам я буду чи доведеться кого знайти,
Я прямуватиму до будинків, що знаходяться ближче до Смерті,
Я чекатиму там, слухаючи як живі вірші читатимуть Мертві.
І посеред тих немертвих читань, ти залишишся моїм кумиром.
Навіть коли рими мої сповняться запахом церковного миру,
Навіть коли строфи мої втратять для тебе смак -
Ти залишишся моїм кумиром, щоб там не було і не боліло б як...
