Тихо плине вода
Тихо плине вода у річках і струмках,
Швидко линуть літа - лише слід у очах.
Скільки марив у снах і скількох я кохав -
Я сказав би усе, якби міг. Якби знав...
Десь далеко між хмар палахтить той вогонь,
Що шукав його я, що не можу збороть!
Що так зве і манить й знов обдурить мене...
Але йду я вперед, мов мене щось жене.
І іду я, і бачу - то ти вдалині,
І легка, й недосяжна, як завжди, мені.
Я протягую руки, ти всміхнулась й... нема.
А на місці, де ти - лише сива пітьма.
Я іду і шукаю твої там сліди,
Та вони позникали усі, як завжди.
І немає притулку душі, що спалив.
Не знайшовши, я знову тебе загубив...
Я не знаю тебе, хоч і прагну узнати:
Щось між нами таке, що не можу здолати!
Нездоланне ніщо! Скалить зуби воно...
Ми ж, мов в небі зірки - лиш знайомі давно.
Ми як в небі зірки, але ж ми на землі,
І ховаємо очі, як діти малі.
Ми не бачим того, що обох нас тримає...
Й мені сумно: між нами нічого немає...
К.В.
