Торішньому літу
В неводи чорні на хмари
Заплелись кабелі інтернету,
Люди, модерні Ікари,
Розбудовують власну планету.
Цвіркунів дротяний перегук
Б'ється об хатні фасади,
До хлоп'ячих засмиканих вух
Линуть мелізми балади.
Загойдавшись на гойдалці з віт,
Я лечу у березові коси,
З-під рожевих Господніх чобіт
На городину випали роси.
В черевиках каламутна вода
Хлюпає невтомно щокроку,
А життя водограєм спада
В Росі позеленілі притоки.
Сиплять смарагдові зливи
На стежки та повітки невтомно,
Поміж пальців, липких від оливи
Життя утікає невловно.
