«У бiди зеленi очi… Так." /С. Беликов/
«У бiди зеленi очi… Так. Ти, пробач мед каяття. Втратив кращоi любовi знак — Погляд твiй… згубив життя. Подивлюсь у поле гарне я, Бачу райдугу весiль; Бiль… не вигадку весняну дня… I за що менi цей бiль. Не гадав, нi, просто вийшло так, Як по долi… Зла двобiй; Не менi cорочка вишита, Щоб подобався тобi… I не, ти, зi мною поруч, все ж, Йдеш весела; жартома(?), Навiть в хмарах час не мае меж Плинути крильми двома. Не зустрiлися з тобою ми, — На весiллi… Так давно, Бути зайвим третiм, без вини, Вiк призначенням дано. Ночi, ночi… — в млостi, з слiз дощем, Сон травою шелестять… Тi зеленi очi — урвище(!)… Невiдступнi… нi на… ять."
