“Він сам непрохано з’явився”
Він сам непрохано з’явився
і окулярами забликав,
смішок обценьками світився,
точився голос під’язикий:
— Ну согрішив? Ха-ха-ха-ха…
Хто ж є на світі без гріха?..—
Сміх проривався що не слово.
— Та… спи… ха-ха-ха… мухолове! —
І я збудивсь — рвав кашель груди,
здавалося, що звідусюди
валує всеїдучий дим…
Вдихав… і задихався ним…
І, вже знеможений, поглянув
в нічне напружене вікно:
—Ти хідником йдеш з тим болваном, —
сюжет банальний, як в кіно…
Ти щось співаєш — він не слуха…
Він теревенить — ти мовчиш…
Я ж чую! Боже, вирви вуха… —
Він: — Ти не… не перекричиш… —
Куди мені? Я захлинувся…
Була подушка, мов наждак…
Крізь простір я тебе торкнувся
й почув: — Було воно не так…—
Але ж було!!. Яке безглуздя —
і я заплакав, мов хлопчак…
Ніч… Поверхи сліпі… Безлюддя…
Назустріч він несе п’ятак…
***
