Вода (“При березі тихім вода пробігала”)
При березі тихім вода пробігала,
у діток про літо купальне питала,
а дітки, зрожевивши ніжками хвилю,
до себе, мов кицьку, її приручили.
І бігла вода слідом за дітвою,
фарбуючи барвою все молодою.
В очах у дітей джерелів холодок,
у землю блакитний просотувавсь крок,
а джміль голубий їм стежки волохатив,
усіх ведучи до зеленої хати,
де в вікнах латаття було замість скла
і лілія біло в лампаді цвіла,
де тінь по кутках одночасно снувала,
як спокій,
глибокі двобокі дзеркала.
І тиша вишнево стелилась по глині,
там дірку буравив цвіркун в намистині,
в моругій жарині вогню — однозірця
просвічував світ,
що відбивсь на копірці…
Пригаслою фарбою, звуком високим
вкотився у хату раптово неспокій;
вкотився, розмився, піднявсь над усім.
І кожен малюк височів, наче грім
над літом зчорнілим, і понад собою,
над тим, що пішло назавжди за водою.
***
