Вогонь. 2#55
Зима близько, загартовуємось та вбираємось в металеві стіни -
Грубішаємо надто, хіба лиш за тим, щоб остатні дрижаки не їсти.
І в цих латах, холодних, важких, ми вже звикли себе відчувати невільно,
Та і зовні, вбрання це, мінлива закутість - виглядаємо ж, як егоїсти.
Але це не означає, що в душі нашій стало дошнира пусто.
Розгостіться ж! Нумо, повстаньте з іншими, як ви, простолиць!
Всі ж, як один, голдують теплом, тож розділімо вогню намисто.
Кожному з нас - в розумінні і прийнятті не має бути границь!