Син Землі
Степи шепочуть стиха із морозним вітром,
Що колискову піснь згубив серед гілля
Самотніх сторожів, залишених в полях -
Безперих ясенів, скитальців гнаних світом.
І я стою, прикований, наче магнітом,
Безмежність спраглими очима охопля...
Ще мить - немає болю й ран, я знов - дитя.
Я - син Землі, і з нею буду монолітом...
