Жіноче щастя
Я жіночого щастя краплинку
Вкрала в долі чи просто взяла.
Я на віях сльозинку-перлинку
Обережно і ніжно несла.
Так боялась на землю зронити
Під безжалісні ноги чужі,
Так боялась її загубити,
Бо ж сльозинка – частинка душі.
А душа моя росами вмита,
А душа, як пташина мала,
Лихом шарпана, долею бита,
Так їй хочеться щастя й тепла.
І не краденого, не чужого,
А свого, на весь час, назавжди.
І жіночого й просто людського,
Щоб з роси його пити й з води.
