Зима
Усім, хто втратив найдорожчих у цій війні, вдовам і сиротам, убитим розпачем матерям присвячується
Як чорна вдовина хустина колись квітучая земля
Хоронить мати свого сина, та і сама вже не жива…
Пливе у небі домовина крізь стяги синьо-золоті
А в домовині тій – дитина… А вулиці – чомусь пусті.
І домовина та пустая, й звучать навкруг пусті слова,
І мати сина обіймає… Бач, мамо, повернувся я!
Стоїть синок живий, вродливий… А смерті, матінко, нема!
І усміх молодий, щасливий… Але чому навкруг зима?
Чому так холодно і виє той лютий вітер за вікном?
І серце зболене так ниє, хоч серця вже нема – фантом.
Воно полинуло тим літом у небо синьо-золоте
І проросло весняним квітом в життя щасливе й молоде…
Фантомні болі не зникають. Нащо болить, чого нема?
І птиці нащо так співають, якщо навкруг зима, зима…
