Зима
Зі мною грає в хованки Зима:
принишкла, певно, поряд – за два кроки.
Що поки зачаїлася – дарма,
бо потім «Вж-жух!» – і з’явиться наскоком.
Як задзвенить: «Тепер ховайся ти!
Хоч я тебе дістану й крізь кожуха!
Шугай під ковдру, шарф собі плети –
та ухоплю за пальці, ніс чи вуха!.. »
Тоді дмухне морозом на поріг,
навскіс підгорне двері муром сніжним,
накличе вітер, що збиває з ніг,
на вікнах крізь автографи залишить.
А я не налякаюсь – навпаки –
бо знаю, що в мороз мене зігріє:
от притулюсь до теплої щоки
та загорнуся у палкі обійми…
