зимівля
Замість плекання мрій десь на вільнім просторі,
Ми втрапили своїм драккаром у крижаний затор,
В цім згаюємо дні, а не в бурхливому морі,
Останній патрон обачливо загнали в затвор.
Нам перепала зимівля серед пустки, де небеса прозорі,
Та земля не райський куток, не місце повних комор.
Кошторис
затії зріс невблаганно - одна з буденних історій,
в якої намулене дно засмикнених штор.
І в цій халепі нам борсатись допоки нас сон не зморить,
Чи не приспить який мор.
Залагоджуємо справи в нотаріальній конторі –
Ніяк не поділимо по справедливості омофор…
Наша Римська імперія всохла до розмірів Андорри,
Оглашенними та покутниками заповнений притвор,
Наша пам’ять - як шкатулка Пандори,
Ладна з ланців враз спустити всіх скажених потвор
І загнати блукати в безконечні коридори
Лабіринту всіх нас!
Все збудовано на тім постулаті, що роздори
Створюють роздоріжжя,
що ведуть в нескінченні повтори
Того, що було! І триватиме це щораз,
допоки не вжене в душу свої гострі шпори
і не поставить там як камінь наріжний
правда той здогад, що нині, завше і повсякчас
Сам мандрівник створює місце
Свого призначення. Пів життя на збори,
І ось прямо з нас на очах
крізь невидимі пори
просочується в пустоту час і простір…
І не мають значення
Цифри координат. Все просто:
З долею на побачення
Когось ведуть в тронну залу, а когось на розстріл -
Та лиш би не було тоді жалю за втраченим,
Не було б нічого, що легковажно відкладав на потім.
