Герасим’юк Василь
Космач іноді видається мені
древнішим від Києва…
А в якому столітті загублене
його заплічне мале село,
де з прадіда
всі з усіма родичі?
Чомусь рішили: суці, значить – суче.
І склали пісню – душу відвели.
А вже мені від того, Орфенюче ,
побільшало і слави, і хвали.
Хтось вип’є, заспіває і заплаче
над тим, як через Кути на Космач
мене вела не слава, Баюраче…
Змалку вдихнув
те, що вдихнув,
решту – із книжки,
Пишуть, що ми –
люди із тьми,
браття-опришки.
Пишуть: не знав.
Багато небесної сходить краси
на кичери лисі,
на наші обійстя і наші ліси…
І тихо у лісі.
Один прилітав на вогненнім коні
до нашої ґражди:
– Виходьте! Вже можна. Ви ґазди чи ні?! –
Мабуть, сам небесний Ілько на своїй колісниці
поскликав їх на храм,
і вони поз’їжджались на свято Іллі
у храмову неділю,
блаженні, жебраки, каліки.
Юродиві пішли між люди,
а інші поставали і повсідались
обабіч довгої дороги до церкви,
Злива була у Ворохті давнього дня.
Пізні дощі гори товкли і місили.
Сивий гуцул просив над трупом коня:
“Боже, дай мені сили”.
Ті, що і “Чічку”* читали, пиво пили.
Ті, що і “Чічку” читали, з дідом тужили.
Ті, що знали діда й коня, підійшли:
Дерево тремо об дерево,
доки не народиться вона.
Вона помирає тільки раз,
тому бережемо її.
Ми знову виведем наші отари на наші гори
і за древнім полонинським звичаєм
проженемо крізь неї –
Чому не намалюєш
дарабу останню? –
прошуміла під хатою
Черемошем вісімдесятого.
останні праліси? –
ти знав їх.
Ти знаєш:
Ти що заробив на сухій різьбі?
Те, що заробляв на своїм горбі.
Замало тут інкрустацій.
Якщо ти розумний – Союз велик –
куди і не хочеш веде язик,
де, окрім країв і націй,
є дуже багато потрібних баз,
Ти в руки не береш
сокиру або кріс,
але й тобі кортить
у зрубі весняному,
як предку,
що рубав по всій Європі ліс,
на великодній час
вернутися додому.
Він виріс на місці пралісу —
на довгому повоєнному зрубі.
Він заскочив аж на толоку,
де пасли тоді маржину,
і завмер біля перших обійсть.
Але ж ні! Тільки на толоці
він стоїть, як ліс,
а в зрубі завше хитається,
Володимиру Забаштанському
Мій тато у тифозному бараці
читав Старий Завіт.
А поруч труп
лежав. Іще вчорашній.