Герасим’юк Василь
В якім одінні ти зійшла на кручу?
Я бачу тільки музику в імлі.
Я чую тільки тишу неминучу,
заховану, як церква у золі.
Звучати мусять ці горби, співати! –
ця пустка сива, ці горби святі, –
хоча б душі останньої заради
Від першої зневіри злого блуду
ставав рудим, як глиця восени.
Я все це перебув. Я перебуду
ще раз – тільки руку простягни.
“Легка твоя рука. Важке волосся”, –
я вишепотів це у чорну мить.
Я мав тебе.
Не відав, ні, той вершник, хто і нащо
збивав його на землю, як в кіно.
Чекала ти його, дітородяща.
На пагорбах білила полотно.
Я знаю: ти заламувала руки.
Я знаю: ти ридала на валу.
Я бачу: він у космосі розлуки
Є стіни, стеля.
Вже заходь до хати.
Нема підлоги –
вигадать не зміг.
А на стіні
припала божа мати
до ніг месії.
До пробитих ніг.
Вирвалася з ночі коляда!
Вилетіла з лісу мовчазного!
Сніг летить, на голови сіда,
неузримі, бо ніде нікого.
Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг.
Пахне хвоя. Пахне, доки втягне
в коло тіней, мстивих і сумних,
За нашу днину я тобі віддам
ці гори, ці черешні між лісами.
Вони тремтять, вони цвітуть між нами,
й це може називатися життям
у царстві божім. Хай – єдина мить.
Один лиш подих. Крок лише єдиний.
Неізреченний черешневий іній
Важко прокинутись і піти
в ранок похмурий.
“Де мій коханий?” – питала ти
сторожа мурів.
Вічна сторожа, звісно, не спить.
Погляд відводить.
Мовчки відводить погляд століть.
Дощ на світанку стих,
але за мить
вія перейшов у вариво огненне.
Сполохано ти горнешся до мене,
а я тебе не можу захистить…
Я в тебе запитав
дорогу до зірок.
Я не картав себе
за цей небесний порух.
Бо скоро буде мла,
бо скоро буде змрок.
А потім буде ніч,
а потім буде морок.
Розвиднювалось. Ми пішли косити
за грунь. А нам навстріч несли трембіти
чоловіки з присілка – хтось помер.
Була ще тиша.
Та ранкова тиша,
коли трава сама себе колише,
З Армена Шекояна
1. Поет
Він повернувся із мандрів дальніх
і сказав,
що бачив усе.
Він повернувся із відчуттям,
Із Бориса Чичибабіна
І статуї Христа, і статуї владик
у сяєві колон поникли нині в нішах…
Ти, справді, левів град. Жорстокий ти і пишний.
У тебе пізній хрест. У тебе грізний лик.
О бідне місто лір, навіщо цей обман