![Неминучість]()
Раз Паїсій блаженний, що в Києві жив предавно,
серед ночі, вві сні, білоткану сорочку побачив,
лопотіло, кипіло, боліло її полотно,
на усохлій тополі розіп’яте вітром гарячим.
Знав, ох, знав юродивий, що саме віщує той сон,
краму білого зойк, у бездоння небес відлетілий:
прощавання з юдоллю земною, з олжою і злом,
