Olha Lypneva
десь серед всіх цих руїн,
де колись загубила себе,
добудую залишки стін,
щоб більше не бачить тебе.
⠀
зникни у цих рядках,
бо ж скільки, насправді, того життя...
півподиху, півхвилини,
півусмішки, піврадості,
пів терпкого горня...
бо ж скільки, насправді, того життя?
Просто любити. Любити - так просто..
Для цього не треба ні сили, ні зросту.
Не стане в нагоді ні хитрість, ні лестощі,
Для цього не треба ні грошей, ні лексусів.
Це зовсім не про стиль, не про моду.
Це не про фігуру і не про вроду.
Всі вершини їй підкорялись
І скорялись ув ноги їй.
«Подолаю й всі ті, що зостались,
Це вгамує мій внутрішній біль».
Їй з дитинства казали: «Сильна!
у Львові дощ
уже котрий день поспіль.
і серед мокрих площ
затих щоденний поспіх.
хтось протягнув
У нашому однокімнатному світі стояв запах м'яти і кориці.
Мені завжди було цікаво про що він думає, коли йому не спиться.
У нашому світі було тихо і затИшно.
Я б назвала його раєм, та там бувало надто грішно.
Наш світ був нашим бункером, нашим сховищем,
я в пустелі
ти - мій міраж
десь на стелі
зі мною ляж
я накрию тебе
Ти зводиш вежі й будуєш межі
Між нами.
В очах бентежність й уся безмежність
Цунамі.
Ламай ці стіни із пластиліну,
Зруйнуй їх.
«Світло проб‘ється крізь темряву ночі» —
Вона посміхається мені й шепоче.
І я сподіваюсь, що слова ті пророчі.
Бо світла вже бракне щодня і щоночі.
«Душа в тебе чиста і добрії очі» —
Ти точно не будеш першим,
Як я не буду тобі остання.
І ніхто з нас уже не збреше,
Що це єдине і вічне кохання.
Ми подерті, обоє з шрамами
Один одного полікуємо.
Бісер розсипається по підлозі,
Утворює свої візерунки.
А ти опиратися більше не в змозі,
Ти вже давно в обіймах чаклунки.
На губах її сік журавлини,
А в очах малахітовий ліс.
Якщо іти то куди
Якщо вірити то кому
Якщо розділовий знак то крапку чи кому
Якщо відстань то в кроках чи кілометрах
Якщо час то ам чи pm
Якщо з розуму то разом чи окремо
