Королева Гір Клавдія Дмитрів
Усі гуртом кує́мо ПЕРЕМОГУ,
Жене́м орду, яка до нас прийшла,
Сміливо їм показуєм доро́гу,
Щоб ця потвора з неї не зійшла.
Хуртовини, заметілі,
Сиплють сніги білі-білі.
Наче провалилось небо
І Різдво таке, як треба.
В крижаному царстві місто потону́ло,
Гі́лочки-буру́льки із дерев висять,
Кожної зненацька чарами торкнуло,
В одязі-крижинці всі вони стоять.
Цю красу створила нам усім природа,
Росте трава від сонця і дощу,
І, звісно, не від блискавки і грому.
Можливо я багато що прощу́,
Та чи забуду – це вже невідомо.
Простити можна… Може й не усе,
Та з пам’яті ніщо́ не витікає,
Дрімає білий ліс під сніжним оксамитом,
Йому постійно сниться один і той же сон,
Що в зе́лені він то́не і нею оповитий,
Й весна дзвінкоголоса взяла́ його в полон.
Дрімає білий ліс, а хочеться буяти,
Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був,
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.
Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
НЕВЖЕ?
Невже в обійми хочеш бра́ти,
Красиве тіло цілувати,
І пестити безперестанку
Щораз від вечора до ранку?
Українці не здаються,
І ніколи не здадуться,
Нами світ уже гордиться -
Мило нам на це дивиться.
🌿🌿🌿🌿🌿🌿🌿
ПОСТУЛАТ ЖИТТЯ
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Життя ламало, але я стою́,
Як щось роблю́, то ні за що не каюсь,
( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «НЕ ЗНАЮ Я» )
Пізнати рай в житті нам не дано́,
Та й пекла в потойбіччі ми не знаєм,
Та простелилось чорне полотно,
Звільнили Бучу та Ірпінь,
Вже рік минув, як це відбулось.
А скільки крові і терпінь...
Вже рік минув, та не забулось.
Потвори знову нас атакували,
Влучання є в будинки житлові,
Страху́ і горя люди знов зазнали…
Чи лідери це бачать світові́?
