Королева Гір Клавдія Дмитрів
Багато місій в кожного в житті,
Одна із них – мистецтву послужити,
Вона – красуня, наче в вишитті,
Життя із нею марно не прожити.
Гаратали по столиці
Ці́лу ніч потвори
І без голки вишивали
У небі узори.
Війна чому́сь обрала Україну.
А може ворог то її обрав?
Бере́ться знищить й мову солов’їну,
Для цьо́го план роками він складав.
Вона красива, наче наречена,
Україна – це Європа,
Й світ давно це визнає́,
Де не буде раschотопа,
Це нам віри додає.
Вишиванки, наче доля,
Наче квіти серед поля,
Так гаптовані, виши́вані вони.
Все тепло у них вкладали
І з любов'ю вишивали –
Повело́ся так у нас із давнини.
На Господа надію покладаю,
Й на мудрість, що Госпо́дь мені дає,
Від труднощів ніко́ли не втікаю
І дякую за сонце, що встає.
Надіюся щоразу ще й на себе,
Незвичне колесо життя –
Його крутімо, як фортуну,
Воно дарує почуття
І зачіпає диво-струни.
Воно все котиться кудись,
Само доро́гу обирає.
Жіноче щастя…В чому його суть?
І як воно насправді виглядає?
Само приходить? А чи може звуть?
Та й адресата де воно чекає?
Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був,
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.
Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Із долею рахунки не зведе́мо,
Й не станемо із нею у двобій,
Й нічо́го їй своє́ не доведемо,
Хоч скільки б не було перипетій.
Ми мусимо до неї прислухатись,
Й перечити не можемо ніяк,
ВИПРОВАДИНИ Й БАЖАННЯ
Добіг кінця…Ой ні, ще добігає,
Ще мить якась і пі́де він від нас,
Всі брами за собою закриває.
Та що чекає у Нові́м на нас?
Стоять герої за Бахму́т
І ні на крок не відступають,
До ПЕРЕМОГИ в них маршрут,
По ньому са́ме і ступають.