Лана Краска
вона фанатично
прискіпливо
й вельми обачливо
ніби те рахування
було їй за кисень , життя і кохання
між холодним "було та минуло"
а що буде далі
не раз він питав
вона ще не знала
сьогодні є зараз
і в ньому вони
вона зупинитись хотіла
полишити світ без ідей
від чорного і до білого
ще стільки шляхів і людей
їй крила ламали. Постійно
заточували ножі
що бачу в обличчі твоєму
зцілованому не раз
на фото
в уяві
у снах
вона можливо вперше у житті не поспішала
можливо вперше слухала себе , а не чужих
кортіло щастя - щастя і шукала
оточуючих заздрість маючи за гріх
нікому і нічого - лиш мовчання вперте
вона починала ненавидіти відстані
і кляті життєві обставини
кілометри
маршрути
для неї здавалися пеклом
не раєм
а їй не смакувала самота
долати відстані і перепони - ради чого ?
аплодисменти
квіти
перемоги
в театрі долі порожньо - то ж як
а їй , такій тоненькій у місячному промінні
прозоро-ефірній до сонця навпроти
хотілось єдиного - його сильних обіймів
кохання й шаленства нові горизонти
ти чуєш цей дощ ?
ти чуєш цей сміх ?
ти віриш в любов ?
ти віриш в цей гріх ?
ти мій не на вік
я вільна ,мов птах
озвись до мене закликом тужним
озвись до мене , Вечорова Зоре
я винна , чуєш ? я тепер в журбі
тепер земля голосить моїм горем
не проклинай за те , що не права
помилка в тому , що я нині плачу
...а ввечері вже звичний ритуал
ледь тепле молоко на темній кухні
без світла вечір - що ж , хай буде так
вона і так в календарі закреслить вечір
ледь тепле молоко на смак мов цукор
а колись вона здавалась дикою
неприборканою
амазонкою
уявлялась незламним воїном
подорожньою
одинокою