Лана Краска
я кожен день пишу вірша
проте не на папері , а в уяві
тебе шматую , рідная душа
до кольору вечірньої заграви
чекаю мить , коли жадане слово
в мені пробудить спогади сумні
і обираючи між двох
ти помилився , моя доле
тобі самотності політ
дорожче тихої розмови...
2022 рік
а коли вона відчувала втому
і тримала образу на увесь світ
він ніс її на руках додому
і цілував карі очі , мокрі від сліз...
***
вона носила тисячі обличь
на діалектах світу гомоніла
обожнювала чорний. Смак суниць
і каву вранці - надміцну , незмінну
завжди трималась осторонь людей
на краще самота , аніж постійний гомін
поза форматами і стандартами світу
поза законів , правил і принципів
різні
далекі
не схожі
на відстані
а колись вона здавалась дикою
неприборканою
амазонкою
уявлялась незламним воїном
подорожньою
одинокою
ти мій листок , мій чистий папірець
в мені написані рядки чекання
я одинак... а ти душі знавець
ти моя мрія , істина , зізнання
ми сам на сам... а нивою життя
крокують наші душі непомітно
...а ввечері вже звичний ритуал
ледь тепле молоко на темній кухні
без світла вечір - що ж , хай буде так
вона і так в календарі закреслить вечір
ледь тепле молоко на смак мов цукор
вона щодня порушувала десятки правил
пила каву без молока та цукру
переходила дорогу на червоне світло
і апельсини купувала не на кілограм , а на штуку
додому поверталася повз парк і пішки
а коли вона починала все спочатку
поруч інколи ввижались нові горизонти
і тоді - від заходу сонця і до його світанку
вона самовіддано штурмувала фортеці й окопи...
ти чуєш цей дощ ?
ти чуєш цей сміх ?
ти віриш в любов ?
ти віриш в цей гріх ?
ти мій не на вік
я вільна ,мов птах
мій світе
край моїх вчаровань
де лине завше пісня - самота
мій любий край
моє жадане слово
що зрідка відпускаю в небеса