Olha Lypneva
Розділи зі мною тривогу
Давай сядемо поруч в підвалі
І помріємо про перемогу
Уявімо її в деталях
Як підемо між львівських замків
Через тебе всередині свище вітер,
Бо там такі дзюри, що так просто не залатати.
І мені напевно не стане літер,
Тож я не знаю як про все розказати.
Що ти прийшов і поселився прямо під шкіру,
не підливай масла в вогонь,
я ж тільки його потушила.
не чіпай іскрами своїх долонь
моє ще розпечене тіло.
і руки мої холодні
Всі вершини їй підкорялись
І скорялись ув ноги їй.
«Подолаю й всі ті, що зостались,
Це вгамує мій внутрішній біль».
Їй з дитинства казали: «Сильна!
Ти точно не будеш першим,
Як я не буду тобі остання.
І ніхто з нас уже не збреше,
Що це єдине і вічне кохання.
Ми подерті, обоє з шрамами
Один одного полікуємо.