Виктор Харламов
Межівщини пшеничні лани,
Горизонтів сягають усіх,
Де від прадідів кращі сини
Важко й нині працюють! Хто зміг,
На своїй серцем щирій землі,
"Говориш Ти: «Кохання… — є.!»
Розмова почалась, як жарти…
Я, слово слухаю твоє.,
Знайоме ще з шкільної парти…
Може ти на світі краще всіх
Слова не розкажуть про все необачно,
Шукай, не шукай - у кохання є рай...
Немає стежок де в любові все вдячно,
Одне знаю я... - у любові сорай...
Люби... - не буває все просто і гладко,
Я - форма из цинка,
Во мне ныне вишни,
Терново-багряные сны полнолуний,
Им звезды дарил удивлённо Всевышний.,
Глянь, сорваны ныне, хмелея, уснули.
Вильям Шекспир родился не в хлеву,
Знай, в городе овечьем, это точно...
Безграмотных родителей ему
Дала природа; Лондон дал "нарочно"
Всё в биографии Уильяма... с небес:
После лета жизни и весны -
Стану я январским снегом белым,
Чтоб растаять, робким, неумелым;
Счастлив - мои помыслы честны.
Війну, і іноді смертельну, так ,
Ведуть зла очі, серце.., - не жартують.
Первинні.., - очі ? - Серцем ладу брак,
В злитті двох тіл.., настирно все ж святкую.
Свободу дій лихих, палких... на "смак",
Обещан был тобой прекрасный день,
Я вышел без плаща и сожалею:
Дождём наказан был я, не за лень.., -
Доверие.., ребячества затею.
Сочувствуя мне, улыбнулась ты,
/з Є. Євтушенка/
"Пора, пора "вглодаться" не раптово,
в життя що нас чекає раз-у-раз...
Дитинства спрагла зве кохана мова;
на крок вперед - зве молоді екстаз..."
Часів Муравський шлях колись шукав
Козак сторожовий, в Крим та Окрайну:
Харциз Гончар був сотник кращих лав,
Гроза татарських недругів. Він хану
Не дав так панувати, як в орді,
Поки живуть хвальки, який екстаз... -
Ми прославляти долю маєм - враз:
Яке блакитне небо, чуваки
Ми не прихильники розбою - не з руки:
Бо, не потрібний ніж на чмо - хвалька,
Красивим чорний колір в давнину
Не знали... - в щасті не набув екстазу.
Та мабуть змінюється все зі сну,
І чорне любим більше.., вже щоразу.
Природа дарувала нам красу,