А я все йшла за труною….
Хапаю я долю за руки,
Бо вже не хапають ті муки.
Кажу їй «Що зупинило…давно у серці не нило…»
Тримаю міцно і міцно,
І плачу тихо я.
Болить.
Мучить.
Розриває.
І серце ще його чекає.
Їй тихо промовляю:
Я ночами і днями не спала.
Все ті дні рахувала.
Я згадувала, як йшла за труною.
Поки ти собі відпочивала.
Мене біль огортав по повній,
Та я все йшла, в думках мов плила у човні.
Йшла, як за метою,
Хоча знала, що йду за труною.
А я все йшла за труною,
Не пекло вже нічого від болю.
Лиш погляд в низ опустився.
І кровʼю наче напився.
12.11.2024
