А зараз тільки німота
Зневагою мене нагородила
і чашу зла ти випила до дна.
Зриваючи з рамен прекрасні білі крила,
земному пороху їх й бруду віддала.
Чарівне біле личко засмага осквернила
і рук тонка краса опущена у бруд,
гадаючи тепер ,що гідність загубила,
ступила вільний крок у згусток зла і блуд.
Смарагдово-сумні,підступно-дивні очі,
шалені від думок і тихі від життя.
Тепер не світять днем в них заховались ночі.
Колись такі живі! Там зараз німота…
