Балада Землі
Безмежжя поля. Оком схопиш виднокіл.
Тужавий степ замовк нагрітий спекою
Сіріє стежка, розкладаючи проділ
Пахучих кіс зерна, поквітчаних смереками.
Земля пашить, неначе промовля:
«Тримайся доню, у душі немає скону
Як Богом дана хліборобові рілля,
То Богом дана буде бронь для оборони!»
Віки родила і родитиме в віках
Правічну пам’ять і прадавню мудру силу
На в’язах хрусне голова у зайди так
Як молочай крихкий на скошеній могилі.
