Це вітер, що віти згинає удвічі
Це вітер, що віти згинає удвічі,
Утричі, не чуючи сили своєї.
Це мара нічна заглядає у вічі
І ті переляки, що ходять за нею.
Це чорні калюжі, дощі у жалобі,
Світлини осінні, сезонні облави.
Найперші слова у тваринній подобі.
Зелені горіхи і мелена кава.
Це страви скоромні і думи гріховні.
І ранні провини, пробачення пізні.
Це біль, що у серці на самому схові.
Це – пісня.
