ці квіти лежать так, ніби знають про смерть більше, ніж ми.
ці квіти лежать так, ніби знають про смерть більше, ніж ми.
і мовчать, бо знають, що мають про це мовчати.
про те, що весною, літом чи ближче вже до зими
людям-героям судилося (і прийшлося) за щось вмирати.
квіти — останнє, що залишилось поміж світів.
вони просто чекають, поки по них пройдуть.
серед сліз і несказано-непочутих слів
десь ховається тиха і болісна їхня лють.
усі дивляться вниз, де зникають людські сліди.
криком згорають спогади в темряві погляду мами
тінями, що зливаються з кривавими слідами війни.
а квіти лишаються тут, під її ногами.
