де прокинемось завтра
стає попелясто-рожевим
небо прогірклої просині,
в'язкий рудуватий туман
сповзає у ями і люки.
може, ми діти несправджені?
немов ненароджені досі ми –
субтильні істоти піддослідні
в коконах з теплої вати.
клубиться улеслива мряка,
між пальців тече ароматами:
твій запах – мара і мускат,
твій одяг – світіння і знаки.
дивлюся на брови насурмлені,
на губ затамований кадмій –
і знаю, що втрачу віднайдене,
щоб знову тебе розгадати.
червоні, червоні убрання
важким опромінені видихом,
а шкіра твоя, наче скло,
і ти сам не свій від розплати.
я очі твої – димні кратери –
у Бога готова побачити,
бо, може, і нас не зостанеться
там, де прокинемось завтра...