Дисмас
Якби до цього я хреста
прибитий був цвяхами...
Болить так сильно неспроста -
прикутий бо гріхами.
Яке добро хоч раз зробив?
А скільки зла накоїв!
І не таких ще заслужив
обра́з, плювань, побоїв.
Хоч зараз я усе ж згадав
єдине добре діло -
одну Сім'ю чіпать не став,
а відпустив із миром.
Малюк, старенький чоловік
і Мати була з ними.
Такої гарної вовік
не бачив я дитини!
Впізнав Того, Хто був малим -
тепер висить між нами:
між мною - Дисмасом лихим
і Гестасом лукавим.
Хоч став дорослим, та душа
хіба зазнала зміни?
Така ж все чиста, без гріха,
як в ма́лої дитини.
Нехай мене! За що Його
ви, люди, розіп'яли?
Та схаменіться! Це ж Господь!
Хіба ж ви не впізнали?
І розумію, що й висіть
я поруч не достоїн,
та хочу дещо попросить
все ж перед тим як воїн
проткне своїм списом Тебе
і обірве страждання:
згадай лише, згадай мене
серед людей останнім.
У Царстві Вічному коли
Ти сядеш на Престол,
згадай того, хто тут висів
пору́ч з Твоїм Хрестом.
У відповідь тоді почув,
що буду не останнім.
А першим в Царство увійду,
бо встиг із покаянням.
(с) Сергій Величко
