"Дівчина з таверни" /з Н. Матвєєвої/
Любові моєї не бійся лиш
- Не так я страшно люблю.
Мені досить бачити: ти миліш,
Посмішку знати твою.
Якщо ти до іншої йшов не раз,
Був невідомо де,
Мені було досить: слів, не образ,
Плаща що на цвях... - "іде".
Коли ж, швидкоплинний гість - візітер,
Ти, мчав, як... - від згарища;
Мені було досить, що цвях, тепер
Лишився після плаща.
Течія днів, щастя кроків, снує
Туман, та вітер і дощ.
В будинку: факт., - страшніше чи є:
Цвях пропав в хащах прощ...
Тумани, і вітер, і шум дощів,
Течія днів, років... - лід;
Від цвяха., з отрути заздрощів,
Зостався маленький слід.
Коли ж і слід що від цвяха зник., - зблід
Під пензлем... - маляра,
Мені було досить того, що слід
Гвоздя був вчора... - не гра.
Любові моєї не бійся лиш.,
Не так я страшно люблю.
Тебе було досить,, - бачить... Залиш,
Посмішку щастя твою.
І в теплому вітрі зловити знов:
Плач скрипок, литаврів мідь ...
А що я буду мати.? - Любов.?
- Важко тобі зрозуміть.
