думаю, моє місто пасувало би до твого волосся
думаю, моє місто пасувало би до твого волосся,
до твоїх цигарок, шкіряної куртки, срібних сережок.
особливо у грудні, коли небо тут сіре, мов пахітоса,
нависає похмурим дзеркалом над узбережжям.
тобі напевне сподобались би ці набережні, де літні
жінки, які нагадують радше осінніх (якби це
було дотепним) читають якісь детективи про смерть у Відні,
хоч кожен у місті давно вже знає, як звати вбивцю.
а ввечері, коли дощ затікає під одяг й дахи в тавернах,
тут можна ховатись на пляжах і спостерігати з пірсів,
як рухаються портові крани і підіймаються на поверхню
рештки старих кораблів – ніби море виймає пірсинґ.
нам варто було би обом народитись тут: ми би
жили по сусідству, ходили би разом до школі, а взимку –
спускались до моря і засинали на березі, поки риби
замовкали б, шкодуючи, що не можуть робити знімки.
