Джива
ох, моя ти крихітко, моя ти крихка матеріальна неріч.
ні віч твоїх, ні вух, ні вуст –
пустота переді мною.
тож я говорю, до тебе звертаючись, із собою.
та ж я завжди говорю з собою, до тебе звертаючись!
бо ти, кришталева, розіб’єшся об мої слова,
як вони об тебе, коли я заговорю з тобою, звернена в себе.
це про порозуміння?
…
це про крихітну любов між нами, яка може рости, рости, і рости,
і…
дематеріалізуватися.
