Фарбованим літом сміються троянди
Фарбованим літом сміються троянди,
Заплакали стиха сумні небеса.
Розтанула осінь, не знаючи правди
І тільки блистіла в травиці роса.
Стискалося серце і гупало в грудях,
Лиш осінь холода зайняла думки.
Не клич мене знову – ми більше не люди,
Ми тільки поставлені поруч крапки.
Фінальні історії тихі й безжальні,
Неначе любов не ходила в садах.
Були у нас погляди різні, печальні
І довга розлука тримала в руках.
Ненависна осінь! Дороги в туманах,
Бездумні порушення тихого сну.
Не треба, не варто писати в романах
Про теплу і довгочекану весну!
Не треба зорі і ні сонця, ні квітів,
Нехай відлітають у вирій пташки.
Як сонця багато у теплому літі!
Нам разом не бути. В нас різні стежки.
