Іноді ми забуваєм про всесвіт
Іноді ми забуваєм про всесвіт,
Рідні мотиви більш не звучать.
Що нам до них? Наше серце замерзло,
Вкрилося льодом, хіба вам не знать?
З’їлося цвіллю і затхло навіки
Все, що було колись дуже близьким.
Добре було б відкривати повіки,
Бачити світ кольоровим таким.
Розмалювати б життя, наче казку,
Слухати вітер і плакати дощ.
Дай, Боже, сили і віри, будь ласка,
Щоб лиш найкраще у всіх нас збулось!
