К.Марло В.Шекспір Сонет 113
Відколи я тебе залишив, так,
Моїх очей не бачить щастя світу.
Що горе не біда - то знає всяк,
Шанує й радість днів простеньку свиту.
Для серця і розкритої душі
Птахи і квіти в пристрасті знайомі...
Тому, хто бачить краще, й за гроші,
Видовища любові, знані й в комі,
Потворні... Лише гори і моря
Вдень і вночі голубка знає, ворон -
Приймає риси злі... Ким стану я
В любові, ніжності до тебе... Сором,
Твій образ в кожній діві бачу сам,
Навіть не вірячи своїм очам.
