К.Марло В.Шекспір Сонет 122
Твій дар - щоденник мозком замінив,
Все незабутнє в ньому краще..., ніби,
Чорнила збереже, емоцій вплив,
Всі твої риси, що чарують німби.. .
Мій мозок, серце, жити будуть, тлінь
Їх не торкнеться начебто ніколи...
Про тебе пам'ять знає, далечінь...
Твій образ - сонце, ніч від матіоли.
В щоденники не впишеш пекла рай,
Моя ж любов назавжди все лишає...
Її душа рятує... Пригадай
Сторінки... кращі, небо в них - безкрає.
Любові пам'ятка потрібна тим,
Хто не любові вірить - снам чужим.
